Українка у Кремнієвій долині: історія трансформації від прибиральниці до консультантки для Google, Meta та Apple.

Згідно з традицією, у перший понеділок вересня в Сполучених Штатах святкують День праці. Це свято віддане на честь американських працівників та їх внеску в економіку країни.

Голос Америки поспілкувався з українкою, яка переїхала до США і здійснила свою "американську мрію".

Ірина Кульчицька, яка народилася в селі на Тернопільщині, 20 років тому розпочала свою кар'єру як прибиральниця в американському супермаркеті, а сьогодні вона є консультантом для провідних технологічних компаній світу.

У бесіді з Голосом Америки вона поділилася своїм досвідом дорослішання у Кремнієвій долині, висловила свої думки щодо трудової культури та ставлення до працівників у США, а також розкрила нюанси корпоративної етики. Крім того, вона обговорила, які кроки необхідно зробити, щоб досягти успіху в кар'єрі в американських компаніях.

Інтерв'ю відредаговане для ясності і плинності.

Ірина Шинкаренко, Голос Америки: Ірино, ви наразі живете та працюєте в Кремнієвій долині. В якому конкретно місці ви проживаєте, і які саме обов’язки ви виконуєте як консультант для великих корпорацій?

Ірина Кульчицька, експертка з розвитку продуктів у Кремнієвій долині, розповідає: «В даний час я проживаю в затишному містечку Морган-Гілл, яке є частиною Кремнієвої долини».

Я описую свою роль як експертка з розвитку товару в Кремнієвій долині. Моїм завданням є оцінювати процес розвитку товарів в різних технологічних компаніях, наприклад, Google, Paypal, Apple.

Іноді у них виникають ситуації, коли команда не працює ефективно, або ж виробничий процес має недоліки. Тому моя задача полягає в тому, щоб прийти, проаналізувати існуючі проблеми, запропонувати рішення і втілити їх у реальність.

І.Ш.: Отже, ви займаєтеся виправленням недоліків у командній роботі та взаємодією з членами колективу?

І.К.: Складно коротко викласти, але це процес вдосконалення продукту від концепції до його втілення на ринку.

Переважно я займаюся розвитком технологій: це можуть бути мобільні додатки, продукти віртуальної реальності. Мої завдання залежать від потреб клієнта. Якщо їм потрібно створити бачення, стратегію товару, тоді я їм допомагаю побудувати цю стратегію: які інновації випускати, як їх правильно протестувати, - це один аспект.

Також є процес, коли ця інновація або ця ідея вже впроваджується і її потрібно правильно вибудувати: написати код, підібрати команду, яка буде правильно це виробляти, пояснити виробничий процес, згуртувати, організувати роботу так, щоб виконати її у потрібні строки.

Також є аспект, коли ми оцінюємо те, як продукт заходить на ринок, коли потрібно провести дослідження.

І.Ш.: Над якими із продуктів ви працювали, які можуть бути знайомі звичайним споживачам?

І.К.: Наприклад, я працювала над продуктом для компанії Meta. Багато людей, напевно, знайомі з окулярами віртуальної реальності "Oculus". Це 3-D окуляри, які дозволяють користувачам зануритися у світ ігор або використовувати різноманітні додатки. Мій проект, на жаль, наразі недоступний для широкого загалу, але він пропонує можливість віртуально відвідати, скажімо, піраміди Гізи. Користувач може віртуально потрапити всередину піраміди та досліджувати різні коридори. Також є можливість відвідати інші об'єкти світової спадщини ЮНЕСКО, такі як старовинні замки чи церкви. Отже, ми створили віртуальний досвід, який відкриває людям нові горизонти для дослідження світу.

І.Ш.: Яке у вас рідне місто, і яким чином ви опинилися в Сполучених Штатах?

І.К.: Я народилася у невеличкому селищі Заводське, розташованому поблизу Чорткова в Тернопільській області. Після закінчення школи вирушила на навчання до Польщі, де здобула магістерський ступінь у галузі соціології. Повернувшись в Україну, я зіткнулася з труднощами, адже на той час польські дипломи не мали великого визнання — багато хто вказував на те, що моя дипломна робота написана польською мовою, і через це мені не вдавалося знайти роботу. Тому я вирішила спробувати втілити свою "американську мрію". Через приблизно рік після закінчення університету я вирушила до Сполучених Штатів.

Моя освіта є дуже-дуже загальною. Соціологія - це наука про людей, яка є дуже далекою від того, чим я займаюся сьогодні. І фактично весь мій здобуток за ці 20 років - це результат важкої праці у здобутті нових знань, читанні книжок ночами, постійному вдосконаленні.

І.Ш.: Яка була ваша перша професійна діяльність у Сполучених Штатах?

І.К.: Це типова історія емігрантів, про яку багато хто воліє мовчати. Проте я готова ділитися своїм досвідом, адже вірю, що це може допомогти іншим усвідомити, що вони не самотні у своїх переживаннях.

Коли я вперше приїхала до США, моя англійська залишала бажати кращого. Однак, щоб забезпечити себе їжею на сьогодні та завтра, потрібно було діяти. Не було часу на роздуми про те, як адаптуватися до нового середовища.

У мені миттєво активувався механізм виживання: сьогодні потрібно зробити все можливе, щоб залишитися на плаву. Мабуть, це одна з характерних рис українців — незламність і прагнення рухатися вперед, незважаючи на всі труднощі. Я навіть не думала просити про допомогу; у мене склалася власна формула: якщо прагнеш змінити своє життя на краще — працюй над собою та своїм оточенням. Цей принцип супроводжує мене протягом усього мого шляху.

Звичайно, ці початкові зусилля були спрямовані на забезпечення харчування, адже вони були пов'язані з прибиранням, оскільки це те, що...

Швидше за все, це можна виявити в колі іммігрантів. У мене було по 5-6 робочих місць на тиждень, і я спала лише 4-5 годин за добу.

Одна з моїх робіт полягала в прибиранні в супермаркеті, де я працював щоденно з опівночі до сьомої ранку, з єдиним вихідним на рік — на Різдво. І, звичайно ж, без медичного страхування: навіть якщо ти почуваєшся погано, доводилося виходити на зміну та працювати всю ніч.

На зрозуміння того, як функціонує система працевлаштування в США, у мене пішло близько року. Я не дотримувалася жодного конкретного плану чи структури; просто відвідувала різні компанії і запитувала, чи потрібні їм нові співробітники. Ключовим моментом для мене стало звернення до бюро перекладів у Детройті, штат Мічиган. Завдяки знанням польської, української, російської (вибачте) та трохи англійської, я змогла отримати посаду перекладача.

Це стало відмінним початком для подальшого пошуку нових можливостей у сфері працевлаштування.

І.Ш.: Яким чином ви опинилися в Кремнієвій долині?

І.К.: Після п'яти років роботи в бюро перекладів, я усвідомила, що настав час для нових викликів. Я належу до тих людей, які, досягнувши комфорту, починають відчувати дискомфорт.

Я обрала шлях у стартап, що спеціалізувався на розробці мовних додатків. Це сталося в Мічигані. Саме цей проект істотно вплинув на моє формування як особистості, надавши мені базові знання про розвиток продукту, особливості кодування та динаміку роботи команд.

І був момент у житті, коли я зрозуміла, що в мене в серці ще горить вогонь, хочеться зробити щось більше.

Я намагаюся крокувати всупереч соціальним установкам, які стверджують: "У тебе двоє дітей і сім'я — чого ще бажати?" Я вважаю, що якщо у людини є мета, то потрібно рухатися вперед і реалізовувати її.

Тоді мені здавалося, що якщо я наважуся на якийсь крок у житті - це буде в тій точці світу, яка є дуже технологічно комплексною, складною, де я завжди буду почуватися студенткою, і це допоможе мені зростати як особистість.

І в один прекрасний момент я ухвалила рішення продати все – наш дім, зібрати дітей і чоловіка, і вирушити в Кремнієву долину.

І.Ш.: Чи отримували ви якусь додаткову освіту, щоб мати можливість працювати у великих технологічних компаніях?

І.К.: Коли я перебувала в Мічигані, ще будучи "новачком" в імміграції, я працювала на кількох роботах щодня — до п'яти чи шести. Проте, "святим" для мене став час, проведений щовечора на заняттях в американському коледжі, де я вивчала англійську. Це була єдина освіта, яку я отримувала в той час.

Сьогодні існує безліч різноманітних курсів, що стосуються розвитку продуктів, створення програмного забезпечення та багато іншого. Коли я прибула до Сполучених Штатів 20 років тому, ресурси для моєї професії були вкрай обмеженими. Якщо я стикалася з проблемою у своїй роботі, я завжди шукала шляхи її вирішення і швидко знаходила рішення.

Проте для цього необхідно було вночі занурюватись у читання книг, оскільки тоді ще активно відвідували бібліотеки або шукали різноманітні ресурси в інтернеті, щоб виробити власну думку та висунути ідею. У моєму випадку, я не мала жодної додаткової освіти, окрім курсів, які проходила в коледжі.

З мого досвіду, у США основна увага приділяється результатам праці. Хоча рівень освіти може мати значення в деяких сферах, найвища цінність надається особам, які здатні виявити проблему та знайти ефективне рішення. Тут цінують тих, хто досягає конкретних результатів.

Ось що завжди допомагало мені - вміння знаходити рішення для виникаючих труднощів, здатність об'єднувати команду, а також коли мені почали довіряти.

У випадках, коли проєкти виявлялися більш складними, зокрема в технологічному плані і не відповідали моїй освіті, я активно ставила запитання і досліджувала різноманітні джерела інформації. Я спілкувалася з компетентними людьми, які володіли знаннями в певних аспектах роботи. Однак, важливо було не лише збирати цю інформацію, а й швидко її аналізувати і демонструвати себе не лише як слухача, а й як людину, здатну оперативно обробляти дані та реалізовувати їх на практиці.

І оскільки я дуже багато втілювала в життя, мене це вело вперед по кар'єрі, - від простої менеджерки проєктів до директорки в раді директорів (в компанії "Mango Languages").

І.Ш.: Отже, виходить, що для вашої діяльності в технологічних компаніях IT-освіта не є обов'язковою?

І.К.: Моя історія кардинально відрізняється від тих, хто здобув технічну освіту в Кремнієвій долині. Саме за це мене, можливо, і цінують. Усе це витікає з мого особистого досвіду. Я поступово йшла вперед, крок за кроком... Мій 15-річний шлях дозволяє мені увійти в будь-яку компанію в Кремнієвій долині (з технічної точки зору, звичайно, є різноманітні нюанси) і зрозуміти, які у них проблеми, де саме вони виникають, як їх можна вирішити і які ресурси для цього знадобляться. Але все це базується на моєму власному життєвому досвіді.

Мій досвід роботи в різних стартапах та великих корпораціях надав мені можливість накопичити значний багаж знань у сфері розвитку продуктів, який я тепер використовую в якості консультантки.

Людина, здатна пройти весь цей шлях — від здобуття навичок будівництва до створення мосту між керівниками компанії, які прагнуть досягти певної мети, і, наприклад, командою виробників, має значну цінність.

І.Ш.: Ви зазначили, що вашу цінність особливо визнають через те, що ви не є представником IT-сфери.

І.К.: Так, адже це дає змогу розглядати проблему з різних перспектив. Моя спеціальність — соціологія, тож я маю уявлення про те, як функціонують люди. Часто випускники університетів з IT або комп'ютерних наук мають високий рівень інтелекту, але їхні знання переважно теоретичні. Коли ми розробляємо проект, на етапі планування все може виглядати ідеально: дані збігаються, і всі елементи в порядку. Проте насправді існує безліч "скриньок Пандори", які слід врахувати. Отже, досвід реальної роботи і результати є значно важливішими.

І.Ш.: Як особа, що зросла в Україні, чи можете виділити якісь характерні риси роботи в американських компаніях?

І.К.: Тут високо цінуються особи, здатні не лише виявляти проблеми, а й знаходити ефективні рішення.

Ось ще одна важлива риса - чесність, або те, як ти дієш, коли ніхто не спостерігає: не вдаватися до халтури, не привласнювати інтелектуальну власність, шанувати чужі ідеї і поважати права інших.

Оскільки у перспективі тривалого існування компанії, ці моменти завжди врешті-решт стануть очевидними.

І третє - це результати. Людина може дуже тяжко працювати задля якогось результату, але якщо результат не досягнений... Люди, які вміють зробити, показати, - ця характеристика цінується.

І.Ш.: Ви мали досвід роботи в багатьох галузях. Чи змінюється ставлення керівників і менеджерів до працівників залежно від їхньої посади?

І.К.: На мою думку, все залежить від сфери діяльності, в якій зайнята людина. Ще один важливий аспект – коли я працювала прибиральницею, ця робота була здебільшого для іммігрантів, що, безумовно, відносить її до іншої категорії, навіть якщо ви виконуєте просту роботу у США. Наприклад, немає медичного страхування, можливість взяти відпустку трапляється вкрай рідко, а до тебе часто ставляться не як до особистості, а скоріше з настановою "не висовуйся". У моєму випадку, попри те, що керівництво було доброзичливим, відчувалася атмосфера, де тебе просто закликали працювати без зупинки.

Коли я вперше розпочала свою кар'єру в американській компанії, відчула, що юридично забезпечена, оскільки існував відділ кадрів, який дбає про своїх співробітників. Якщо виникали якісь труднощі, їх завжди можна було вирішити. Це була перша медична страховка за останні п'ять років для мене. Коли я...

Після досвіду роботи в іммігрантських компаніях, я навіть не отримала декретну відпустку під час народження дитини. Тому, коли на світ з'явилася моя перша малеча, я була змушена повернутися на роботу вже через 4 тижні після пологів, оскільки фінансові потреби вимагали цього.

А коли почала працювати в американській команді, то отримала вже набагато більше простих "бенефітів", а також до тебе прислухаються з першого дня як до людини, яка є кваліфікованою, незалежно від віку - молодшого чи старшого, і ти є частиною команди, навіть сім'ї - якщо ти ростеш і розвиваєшся, то розвивається команда, і це дуже велика відмінність від мого попереднього досвіду.

І.Ш.: Який обсяг часу слід витрачати на роботу, щоб досягти успіху в компаніях, подібних до тих, у яких ви працюєте?

І.К.: Я можу говорити лише про Кремнієву долину, яка є своєрідним цілим світом, а Каліфорнія є п'ятою економікою

У сучасному світі багато людей віддають значну частину свого часу роботі. Поширеним є графік, який передбачає 50-60-70 годин праці на тиждень, і навіть цього іноді недостатньо. Багато хто займається хобі або має власний бізнес на стороні, що допомагає не лише отримувати додатковий дохід, а й реалізовувати свої захоплення та бажання.

В Америці поширений жарт, що в Європі люди працюють, щоб мати змогу жити, тоді як у США, на жаль, це справжня реальність — люди живуть, щоб трудитися.

І.Ш.: Скільки ви особисто маєте вільного часу?

І.К.: На моєму конкретному прикладі це десь 2 тижні в рік вихідних, які я беру. Насправді я можу взяти значно більше, але завжди є такий, особливо у Кремнієвій долині, метушливий менталітет, коли треба весь час якась метушня, складно відключитися повністю від своєї роботи.

Також я маю двох дітей - 7 і 15 років, і ще ми маємо окремий бізнес, тому фактично я працюю по 15-16 годин на день. Це дозволяє мені тримати той стиль життя, який ми хочемо мати у Штатах... щоб жити в цій одній із найдорожчих точок світу, потрібно мати відповідний дохід, і це мотивує мати постійно якісь ідеї.

І.Ш.: У фірмах, де ви працюєте, здебільшого переважають чоловіки. Чи відчуваєте ви, що до вас ставляться інакше?

І.К.: Мені подобається в роботі з американськими командами, що люди намагається підтримувати рівноправ'я між чоловіком і жінкою, хоча це не завжди працює. Але оскільки рівноправ'я закарбоване у правилах компаній, воно також захищене законом, хоча б із юридичної точки зору потрібно бути правильним і політкоректним.

У світі технологій переважна більшість складається з чоловіків, і в цьому є свої плюси: вони зазвичай більш відверті, що спрощує співпрацю. Це також спонукає до формулювання ясних і зрозумілих думок.

Жінок цінують за те, що в нас є набагато більше soft skills - вміння читати поміж рядків, вміння відчути якісь незгоди в колективі і гарно згладити, щоб ми досягли результату і при цьому одне одного не вбили.

І.Ш.: Чи існує звичка підвищувати голос або конфліктувати?

І.К.: Ситуації можуть бути надзвичайно різноманітними. Я пам'ятаю випадок, коли співпрацювала з компанією Apple, і один із її керівників, третій після Тіма Кука, відреагував на наші розмови про внутрішні проблеми в команді та труднощі у виробництві з гнівом. Але він не звинуватив мене — його злість була спрямована на власну команду. У той момент було важливо зберігати спокійний вираз обличчя і дати йому можливість переварити ситуацію.

І.Ш.: Тобто керівник може дозволити собі кричати?

І.К.: Можливо, це і справді так, але мова йде про команду, якій він має довіру. Це може стосуватися невеликої групи, наприклад, віцепрезидентів, які добре знайомі один з одним, активно співпрацюють і проводять час разом. Я повинна бути готова до того, що хтось може підвищити голос.

І.Ш.: А що ти думаєш про конкуренцію? Чи може вона призвести до конфліктів всередині команди?

І.К.: Так, конфлікти в колективах, безумовно, трапляються, і я вважаю, що це природна риса людської природи, незалежно від національної приналежності. Дуже важливо мати компетентного лідера, оскільки той, хто вміє чітко відчути та зрозуміти ситуацію, може ефективно взаємодіяти з людьми. З мого досвіду, зазвичай індивідуалісти, які вважають себе "найрозумнішими серед усіх", не затримуються надовго в американських компаніях, оскільки вони стають перепоною для сталого розвитку.

Командна робота має велике значення, адже незалежно від того, наскільки ти розумний, досягти бажаного результату в одиночку вкрай важко.